Міфічний образ Прометея у всі часи знаходив відображення у творах поетів, прозаїків, драматургів. Відомо, що античний драматург Есхіл присвятив Прометеєві цілу тетралогію, від якої збереглася лише трагедія "Прометей закутий". До Есхіла образ титана зацікавив іншого античного драматурга — Гесіода, який започаткував критичну традицію в інтерпретації образу Прометея. Гесіод підкреслював, що титан досяг своєї мети за допомогою хитрощів, двічі обдуривши Зевса. А згодом за це був покараний і він сам, і люди, на яких упав гнів володаря Олімпу. Есхіл не сприймав таку інтерпретацію міфічного героя і наділив Прометея відкриттями усіх здобутків цивілізації. Але так чи інакше всі захоплювалися мужністю титана, адже він свідомо пішов на муки, бо знав на які страждання його засудить мстивий Зевс: 

Вірш Байрона «Прометей» уперше був надрукований 1816 року. «Есхіловим Прометеєм я в хлоп’ячі роки глибоко захоплювався, — писав автор вірша вишівцю Дж. Меррі. — Прометей завжди так панував над моїми думками, що я можу чітко уявити його вплив на все, що я написав».

Вірш Байрона не є варіацією на тему трагедії Есхіла або міфа про Прометея. Як і в усій ліриці романтичного англійського поета на перше місце висунуті особисті переживання і думки ліричного героя, викликані образом титана Прометея, його подвигом в ім’я людства.