Адам Міцкевич . Буря (Кримські сонети - ІV)

ІV. Буря

Стерно поламано і зірвано вітрила;
Тривожні голоси, зловісний помпи звук;
Матросам вирвало останні линви з рук,
З кривавим сонцем тьма й надії погасила.

В звитяжнім вихорі з розбурханих глибин,
По горах хвиль страшних, під дикий завій бурі,
З пітьми до корабля йде смерті геній хмурий,
Мов на останній штурм солдат поміж руїн.

Півмертвий той лежить, той руки ламе в тузі,
Он обіймаються востаннє вірні друзі,
Той молиться, щоб смерть від себе відхилить.

Один лиш осторонь в свої полинув мрії
І мовчки думає: "Щасливий, хто в цю мить
Прощатись має з ким або молитись вміє!"