Близько двох століть тому липневим ранком біля Графської пристані в Севастополі зі шлюпки висадилась невелика група людей, серед яких був двадцятишестирічний, ставний, з буйною кучерявою чуприною, не дуже великопанського вигляду юнак. Його ім'я вже було відоме польському читачеві як ім'я талановитого поета. 

Не зі своєї волі цей юнак покинув рідні ліси, озера, долини. Народжений на хуторі біля невеличкого містечка Новогрудка, син бідного провінційного адвоката Адам Міцкевич потрапив до цієї дивної компанії, що висадилася на Графській пристані, через те, що був вигнаний з батьківщини і загнаний аж до Чорного моря суворими вихорами історії. 

Результатом цієї мандрівки була блискуча низка віршів — цикл із вісімнадцяти «Кримських сонетів» — справжніх шедеврів світової поезії. 

Душу поета вабила ця романтика гір, ця екзотика, як вабила вона й надихала Байрона, Ґете, Пушкіна. Міцкевич, часто кидаючи компанію, верхи їздив крутими гірськими дорогами від Севастополя до Алушти. У динамічних яскравих образах відобразив він свій переїзд через Байдари. Млостю південної ночі оповито його вірш про Алушту вночі. У величавій гіперболізації підноситься Чатир-Даг: 

Там, де гірські орли не залітали зроду, 
Спить грім в колисці з хмар, повитий у тумані, 
Там лиш зоря над мій підносилась тюрбан. 
То Чатир-Даг.

Зоря віри у свободу вела його крізь Крим, крізь світ, крізь життя. Невгасний блиск цієї віри осяяв і кримські сонети Адама Міцкевича. Не лише красою форми, барвистістю, а й волелюбним змістом своїх рядків, своєю відданістю думам про поневолену Вітчизну привернули вони відразу після появи в світ увагу як польських, так і українських письменників і читачів. Ці сонети уважно читали, ними захоплювалися, незважаючи на заборони цензури. Так, сонет «Плавба» закликає рухатись уперед, відновлювати життя, не зупинятися ні на хвилинку. Бурхливе море, небезпека, хоробрість — все це символізує свободу і непокірливість. Буря не лякає пілігрима, образ якого нагадує самого поета: 

І мій буяє дух у розгулі стихій, 
Уява розпуска свій парус огняний. 
У мене крик з грудей, піднісшися над прахом... 
Як любо! Знаю я, що значить бути птахом. 

Нам, українцям, приємно, що творчість великого польського поета так тісно пов'язана з Україною, де він написав одні з найкращих своїх поезій. І зараз, мандруючи Кримським узбережжям, приходять на гадку рядки з сонета Міцкевича, де описується чарівна українська природа: 

Чорніє пасмо гір, долину ніч поймає, 
Шепочуть, мов крізь сон, потоки у гаях, 
І — квітів музики — солодкий ллється пах, 
Що для ушей мовчить, до серця промовляє.

http://www.ukrtvory.com.ua/9tz17.html