Перших читачів п’єси «Ляльковий дім» неприємно вразила її цілковита умовність і нежиттєподібність. Звісно, якщо розглядати фабулу твору з реалістичних позицій, то незрозуміло, як історія з підробленим підписом на векселі могла призвести до втечі матері від своїх малих дітей та їхнього батька. Такий вчинок не можна виправдати навіть за сьогоднішніх умов жіночої емансипації, а в часи Ібсена це було цілковитим скандалом. Актриси відмовлялися грати фінал п’єси, де мати покидає власних дітей і чоловіка. У Німеччині, наприклад, глядачі влаштовували демонстрації в театрах під час вистави, обурені «аморальністю» фіналу. Коли славетній німецькій акторці Хедвіг Нирман Раабе запропонували роль Нори, вона рішуче вимагала змін у трагічному фіналі. Ібсен змушений був переробити фінал «задля екстреного випадку», що було, як він висловився, «варварським насильством над п’єсою».

«Чоловік і жінка, немов цар і цариця, увінчані кожен своєю короною. І він, і вона правлять своїм світом посеред роду людського. У кожного з них — свої особливі права. Чоловік — це зовнішній бік світу, а жінка — внутрішній, прихований; чоловік завойовує і підкоряє, а жінка як невичерпне підземне джерело, яке дає силу дереву життя», — говорив мудрець Еліягу Кі. Ми можемо із цим погоджуватися чи не погоджуватися, але всі, напевне, визнають ту істину, що чоловік і жінка — рівноправні представники роду людського, які не можуть обійтися одне без одного. Тому несправедливо, коли хтось когось уважає істотою нижчого сорту, рангу. Це довела ібсенівська героїня Нора, яка, не зважаючи натрадиції та існуючу мораль, різко виступила проти приниження її особистості. «Ляльковий дім» їй не підійшов. Про це та багато іншого — сьогодні на уроці.

Генрік Ібсен зазначав, що п’єсу написано заради заключної сцени, яка сприймалася як скандал. У суспільстві виникли такі бурхливі суперечки, що подекуди у вітальнях вивішували оголошення: «Просимо не говорити про "Ляльковий дім”». Дискусія переходила зі сцени в зал до глядачів, далі — у приватні салони й вітальні. Чи спонукає п’єса сучасного читача до роздумів? Чи лише про жіночу емансипацію в ній ідеться? Над цими та багатьма іншими питаннями поміркуємо сьогодні на уроці.

Давньогрецький драматург Арістофан ще двадцять три століття тому писав про жінок: «Обійтися без них так само важко, як і жити з ними». Сучасні чоловіки із цим, мабуть, погодяться, а сучасні жінки, напевно, те саме скажуть про чоловіків. Не є секретом, що чоловік і жінка по-різному сприймають світ, по-різному думають і діють. Як же знайти гармонію в їхніх взаєминах, як зробити сім’ю щасливою? Як наповнити родинну оселю добром, радістю та щирими почуттями? Про це йдеться в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім», і про це — наш урок.

«Під шум великих міжнародних бур я зі свого боку воював із маленьким суспільством, до якого був прикутий волею обставин і життєвих умов», — писав у своїх спогадах Генрік Ібсен, видатний норвезький драматург другої половини ХІХ ст., п’єси якого ось уже понад 130 років не сходять зі сцен театрів у всьому світі. У чому ж полягає секрет мистецького довголіття творів Ібсена? Передусім у тому, що письменник глибоко вірив у цінність окремої особистості, протестував проти розчинення її в безликій людській масі. Головний мотив його творчості — заклик до людей реалізувати своє справжнє покликання, але в жодному разі не за рахунок чужого щастя чи навіть життя.

Що таке драматичний театр для нас, сучасних людей? Місце, де можна ознайомитися з драматургією, побачити цікаву виставу. Для людей ХІХ ст. значення театру було набагато вагомішим і багатограннішим, особливо для вищих та середніх класів. Це і клуб для спілкування, і виставка моди, нагород і статків, і місце платонічних побачень, і традиція, і, урешті-решт, статус. Про драматургів і їхні п’єси говорили, сперечалися, їх лаяли і хвалили; твори спонукали до роздумів, захоплювали ідеями, вели до подвигів і навіть до злочинів. Сьогодні ми розпочинаємо ознайомлення з європейською драматургією, яка наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. пережила своє оновлення, збагатилася новими творчими знахідками та здобутками.

Електронна версія 2 частини книги К.В.Таранік-Ткачук "Від Вітмена до Маркеса"