ПРОМЕТЕЙ 

Титане! Ув очах твоїх
Відбилось горе і тривоги
Земних житців, що гнівні боги
Погордно зневажали їх.
А що дістав за те, Титане?
Лиш скелю, коршака й кайдани,
Німе страждання, вічний бран,
Нестерпний біль роздертих ран,
Що духа гордому уймає...
Ти стогін, роджений одчаєм,
Душив у грудях, щоб той звук
Не виказав таємних мук,
Знімівши на устах, аж доки
Наглядач неба відлетить,
Щоб мук агонії й на мить
Боги не вгледіли жорстокі.

Ти боротьбу обрав, Титане,
В двобої волі і страждань,
Прийняв ти муки без вагань;
А небо мстиве, невблаганне,
І доля зла,— тиран глухий,—
І дух ненависті, який
Істот собі на втіху творить,
І сам їх нищить, сам їх морить,
Дали тобі безсмертя в дар,
Та навіть ця, найважча з кар,
Твоєї волі не зламала.
Змогла добитись лиш проклять
Лють Громовержцева од тебе,
Та що йому готує небо,
Ти, віщий, не хотів сказать,
Хоч погляд твій сказав немало:
В нім вирок прозвучав, як грім,
І каяттям палив гірким,
Гнітив страхом, аж у правиці
Тремтіли в гніві блискавиці.
У тому твій небесний гріх,
Що людям зменшив ти страждання,
Що світлом розуму й пізнання
На боротьбу озброїв їх.

Хай доля зла тебе скувала,
Та виклик твій, борня зухвала,
Завзяття вогнене твоє,
Твій гордий дух і непокора,
Що їх і небо не поборе,
Для смертних прикладом стає.
Ти людству освітив дороги,

Ти — символ віри і тепла.
Як ти — сини людські півбоги,
Струмок ясного джерела.
Хай і провидить люд достоту
Нужденний пай свій: і скорботу,
І горе, і борні тягар,
І долю невідкличних мар,—
Та дух бунтарства — не покути —
Найважчі розбиває пута,
І волі людської снага,
У муках зрощена, в одчаї,
Надії й віри не втрачає,

Зухвало виклик зустрічає

І владно смерть перемага!

липень 1816

Переклав Д. Паламарчук

Лорд Джордж Ноэл Гордон Байрон (Lord Byron)

Прометей (1816)

1

 Титан! На наш земной удел,
 На нашу скорбную юдоль,
 На человеческую боль
 Ты без презрения глядел;
 Но что в награду получил?
 Страданье, напряженье сил
 Да коршуна, что без конца
 Терзает печень гордеца,
 Скалу, цепей печальный звук,
 Удушливое бремя мук
 Да стон, что в сердце погребен,
 Тобой подавленный, затих,
 Чтобы о горестях твоих
 Богам не смог поведать он.

2

 Титан! Ты знал, что значит бой
 Отваги с мукой... ты силен,
 Ты пытками не устрашен,
 Но скован яростной судьбой.
 Всесильный Рок - глухой тиран,
 Вселенской злобой обуян,
 Творя на радость небесам
 То, что разрушить может сам,
 Тебя от смерти отрешил,
 Бессмертья даром наделил.
 Ты принял горький дар, как честь,
 И Громовержец от тебя
 Добиться лишь угрозы смог;
 Так был наказан гордый бог!
 Свои страданья возлюбя,
 Ты не хотел ему прочесть
 Его судьбу - но приговор
 Открыл ему твой гордый взор.
 И он постиг твое безмолвье,
 И задрожали стрелы молний...

3

 Ты добр - в том твой небесный грех
 Иль преступленье: ты хотел
 Несчастьям положить предел,
 Чтоб разум осчастливил всех!
 Разрушил Рок твои мечты,
 Но в том, что не смирился ты, -
 Пример для всех людских сердец;
 В том, чем была твоя свобода,
 Сокрыт величья образец
 Для человеческого рода!
 Ты символ силы, полубог,
 Ты озарил для смертных путь, -
 Жизнь человека - светлый ток,
 Бегущий, отметая путь,
 Отчасти может человек
 Своих часов предвидеть бег:
 Бесцельное существованье,
 Сопротивленье, прозябанье...
 Но не изменится душа,
 Бессмертной твердостью дыша,
 И чувство, что умеет вдруг
 В глубинах самых горьких мук
 Себе награду обретать,
 Торжествовать и презирать,
 И Смерть в Победу обращать.