| Головна » Статті » Уроки Зар.Літ. » 10 клас |
10:11 | ||||||||||
ТЕМА: Повість «Гобсек» Оноре де Бальзака. Зображення «влади золота» як руйнівної сили
Пристрасті згубні, адже вони засліплюють людину. Езоп Життя – нелегке ремесло, і слід докласти зусиль, щоб навчитися його. О. Бальзак
Спочатку повість була надрукована у 1830 році частинами (en ébauche) в журналі «Ля Мод» під назвою «Лихвар», потім окремим томом у видавництві мадам Делоне під новою назвою «Небезпека непослуху». У 1835 р. назва змінилася на «Батечко Гобсек», теперішня назва «Гобсек» утвердилася з виходом у світ «Людської комедії» у 1842 році. Повість багатопланова. На поверхні розповідь про одруження Камілли де Гранльє, доньки віконтеси де Гранльє, з графом Ернестом де Ресто, інша тема — зображення жадоби, яку уособлює лихвар Жан-Естер де Гобсек, але понад усе це картина всього суспільства, в якому панують гроші. Дія відбувається в період Реставрації Бурбонів, приблизно у 1829 р. Аристократія на той час повернула собі положення, втрачене під час Французької революції, але в суспільстві правили гроші. Багата буржуазія прагнула поріднитися із розореним дворянством, усе купувалося й продавалося. Саме поклоніння грошам виходить у творі на перший план. Розповідь починається з опису салону мадам де Гранльє, де ведеться розмова господині з родинним другом адвокатом Дервілем. Дервіль чув розмову мадам де Гранльє зі своєю донькою Каміллою, й довідався, що Камілла закохана в молодого Ернеста де Ресто, сина Анастасії де Ресто, при народженні Горіо. Мадам де Гранльє невдоволена цим коханням, оскільки мати Ернеста розтратниця, пов'язана незаконним зв'язком з Максимом де Траєм, заради якого розтринькала свої статки. Втім, це тільки відмовка, справжня причина в тому, що в Ернеста немає грошей. Дервіль приходить на допомогу Каміллі — Ернест нещодавно зумів повернути собі родинну спадщину. Розповідь про те, як це сталося, повертає читача в часи, коли молодий адвокат-початківець Дервіль, познайомився з Жаном-Естером де Гобсеком, лихварем. Ці два персонажі з'являються в багатьох романах «Людської комедії», хоча б у вигляді згадок: «Полковник Шабер», «Розкоші та злидні куртизанок» та інших.
Дервіль продовжує свою розповідь, оповідаючи про те, як він познайомив із Гобсеком франта Максима де Трая, який сподівався позичити в лихваря гроші. Гобсек відмовився дати позику графу, зважаючи на його 300 тис. франків боргів і ні су за душею. Максим де Трай, утім, залучив до справи жінку, свою коханку, графиню де Ресто. Йому вдалося награними стражданнями умовити графиню взяти в Гобсека позику, з невиправдано великою заставою. Чоловік графині довідався про аферу й з'явився до Гобсека, вимагаючи повернути заставу. Гобсек радить графу сховати гроші від дружини-марнотратниці, начебто передавши майно надійній людині, в якості якої пропонує себе. Посередником у справі виступає Дервіль. Не отримавши від де Ресто розписки про фіктивність операції з передачею майна, Дервіль відвідує графа. Той важко хворий. Графиня де Ресто робить усе можливе, щоб не допустити адвоката до чоловіка. Вона вже розірвала стосунки з Максимом де Траєм. Не маючи змоги зустрітися з Дервілем, граф хоче передати документи сину, але графиня перешкоджає й цьому. Перед смертю графа де Ресто вона на колінах благає у чоловіка прощення, але марно. Граф помирає, а наступного дня Гобсек з Дервілем застають в його будинку страшну картину — графиня перевернула все догори ногами, шукаючи заповіт. Почувши кроки людей, вона жбурляє у вогонь документи, призначені Дервілю, внаслідок чого Гобсек стає власником усього майна покійника.
Розповідь Дервіля закінчується його останнім візитом до Гобсека, коли той уже помирав. Дервіль хотів ще раз спробувати вблагати лихваря, щоб допомогти молодим закоханим. Під кінець життя жадібність Гобсека перетворилася в божевілля — його будинок став звалищем накопичених речей. Але старий скнара вже на порозі смерті. Перед смертю він все ж таки заповідає все своє майно Дервілю, а замок де Ресто повертає Ернесту. Повість «Гобсек» двічі екранізувалася в Радянському Союзі в 1936, режисер Костянтин Еггерт, та у 1987 році, режисер Олександр Орлов.
Епопея (грецьк. epopoliia, від epos – слово та poieo – творити) – один із епічних жанрів, що бере свій початок у міфології та усній народній творчості. Епопеєю у Стародавній Греції називали героїчний епос – великі цикли народних сказань, пісень і легенд, які оповідали про найбільш визначні історичні події, легендарних та історичних осіб, оцінюючих з погляду народного значення. Поступово з XVIII ст. епопеєю почали називати великі і складні епічні твори (романи, цикли романів), для яких характерне змалювання епохальної події, визначної для історії народу чи нації, великий життєвий матеріал, численність персонажів, масштабність та обсягованість подій і явищ.
Перевір свої знання v Розкрий суть загального задуму «Людської комедії». v Як ти розумієш думку митця: «Ідея цього твору народилася внаслідок порівняння людства з тваринним світом»? v Які три форми буття людини виділяє Бальзак? v За яким принципом побудовано «Людську комедію»? Чим вирізняється її структура? v Скільки творів налічує епопея? З яких частин складається? v Скільки персонажів у «Людській комедії»? Який принцип зв’язку між ними? v В яку частину та підрозділ «Людської комедії» вміщено повість «Гобсек»? v Визнач тему повісті. v Які проблеми порушує Бальзак у творі? v Розкажи про особливості композиції повісті. v Як ти розумієш смисл епіграфів до уроку?
1. «У поспіху вона тільки накинула на голі плечі кашемірову шаль і куталася в неї так уміло, що під шаллю легко вгадувалися форми її прегарного тіла. … Голова була недбало пов’язана, наче з креолки, яскравою шовковою хустинкою, з-під якої вибивалися пишні чорні кучері»
2. «Молода дівчина, вдягнена просто, але з вишуканістю парижанки: в неї була граціозна голівка, свіже личко, привітний погляд; красиво зачесане каштанове волосся, спускаючись двома півкругами і прикриваючи скроні, надавало якогось витонченого виразу її голубим очам, чистим, наче кришталь»
3. «Через три місяці я став стряпчим. А незабаром мені пощастило, віконтесо, виграти справу про повернення вам угідь. Той успіх зробив мене відомим»
4. «… – створіння дивовижне, на все придатне і ні до чого не здатне, суб’єкт, який розбуджує в людях страх і зневагу, всезнайка і цілковитий неук, готовий зробити добре діло і вчинити злочин, іноді – втілення самої підлоти, іноді – уособлення благородства, відчайдух, більше заляпаний багнюкою, аніж заплямований кров’ю, людина, яку можуть гризти турботи, але не докори совісті, і яка більше турбується про своє травлення, ніж про духовні потреби, натура зовні пристрасна, а в середині холодна, як лід»
5. «Чоловік років тридцяти п’яти … Вдягнений досить просто, гість скидався на покійного герцога Ришельє»
6. «Він сидів у кріслі, нерухомий, мов статуя, втупившись поглядом у камін з таким виразом, ніби перечитував свої боргові розписки та векселі»
1. «На ведмежій шкурі, розстеленій під левами, вирізьбленими на ліжку з червоного дерева, біліли атласні черевики, що їх жінка скинула там, повернувшись стомлена з балу … » 2. « … і камін, і письмовий стіл, і стільці були захаращені всякими речами, потрібними для догляду за хворим, де всюди виднілися брудні пляшечки, з ліками або порожні, брудна білизна, розбиті тарілки, а біля каміна валялася грілка без кришки і стояла ванна, досі повна мінеральної води. В кожній дрібничці цього бридкого хаосу відбивався крах людського життя» 3. «Вузькими крутими сходами я піднявся на шостий поверх, і мене впустили у квартиру з двох кімнат, де все блищало чистотою, як нова монета» 4. «Кімната була захаращена меблями, срібними виробами, лампами, картинами, вазами, книгами, чудовими гравюрами без рам, загорнутими в трубку, й найрізноманітнішими рідкісними речами»
Отже, центральною постаттю повісті є Гобсек. Усі інші персонажі тією чи іншою мірою залежать від нього. Анастазі де Ресто, Максим де Трай, Фанні Мальво – боржники лихваря; граф де Ресто, складаючи свій заповіт, разом із володінням майном вручив Гобсекові й честь своєї сім’ї; до повноліття доля Ернеста цілком залежала від волі лихваря. На перший погляд, Віконтеса де Гранльє, її донька Камілла та Ернест кохають одне одного й хочуть одружитися. Але«графу Ернестові треба бути дуже багатим, щоб наша родина захотіла породичатися з його матір’ю», тобто і доля Камілли залежить від Гобсека. Дервіль – єдиний образ, який стає сполучною ланкою між усіма персонажами. Від Гобсека він не залежить фінансово (якщо не враховувати позику на викуп контори), проте Дервіль як адвокат веде справи лихваря і навіть стає його другом. Фанні Мальво згодом стає дружиною адвоката. Втручаючись у розв’язання справи спадку графа де Ресто, Дервіль тим самим стає сполучною ланкою і між Ернестом та Каміллою, до того ж він друг сім’ї де Гранльє. | ||||||||||
|
|
Гобсек (фр. Gobseck) — повість Оноре де Бальзака, надрукована уперше у 1830 році. Пізніше вона увійшла до циклу «Людська комедія» як частина «Сцен приватного життя». Основною темою твору є влада грошей, а основним персонажем, навколо якого побудована фабула, — лихвар Гобсек.
Дервіль познайомився з Гобсеком давно, коли вони обидва мешкали в одному дешевому пансіоні. Гобсек вже тоді жив відлюдькувато й розмовляв тільки з Дервілем, розповідаючи йому історії зі свого ремесла, приправлені цинічною філософією. Згодом Дервіль зумів викупити адвокатську практику, взявши під здирницькі проценти позику в Гобсека.
Гобсек вступив у володіння новими маєтками. Дервіль звертався до нього з благанням пожаліти графиню та її дітей, але лихвар цинічно відповідав, що «біда навчить» — він поверне спадщину Ернесту тільки тоді, коли той пізнає ціну грошам і людям.
